синельна тканина

Синель - вид пряжі або тканини, виготовленої з неї.Синіль — це французьке слово для гусениці, хутро якої має нагадувати пряжу.

історія
На думку істориків текстилю, синельна пряжа є нещодавнім винаходом, що датується 18 століттям і, як вважають, походить із Франції.Оригінальна техніка включала ткацтво тканини «leno», а потім розрізання тканини на смужки для виготовлення синельної пряжі.

Олександру Бьюкенену, майстру тканинної фабрики Пейслі, приписують запровадження синельної тканини в Шотландії в 1830-х роках.Тут він розробив спосіб плетіння пухнастих шалей.Пучки кольорової вовни сплітали разом у ковдру, яку потім розрізали на смужки.Вони були оброблені нагрівальними валиками для створення завитків.У результаті вийшла дуже м’яка пухнаста тканина під назвою шеніл.Інший виробник шалей Пейслі продовжив розвиток техніки.Джеймс Темплтон і Вільям Квіглей працювали над вдосконаленням цього процесу, працюючи над імітацією східних килимів. Раніше складні візерунки було важко відтворити за допомогою автоматизації, але ця техніка вирішила цю проблему.Ці люди запатентували процес, але незабаром Квіглі продав свою частку.Потім Темплтон відкрив успішну килимову компанію (James Templeton & Co), яка стала провідним виробником килимів протягом 19-го та 20-го століть.

У 1920-х і 1930-х роках Далтон у північно-західній Джорджії став столицею покривал на ліжках у США завдяки Кетрін Еванс (пізніше додала Вайтнер), яка спочатку відродила техніку ручної роботи в 1890-х роках.Покривала з плетеною вручну ліжками з вишивкою ставали все більш популярними, і їх називали «шеніллом», цей термін закріпився. Завдяки ефективному маркетингу покривала з шеніллу з’явилися в міських універмагах, і згодом волокна стали важливими для економічного розвитку Північної Джорджії, утримуючи сім’ї. навіть в епоху Великої депресії. Купці організовували «розповсюджені будинки», де вироби, виготовлені на фермах, завершувалися за допомогою термічного прання для усадки та «закріплення» тканини.Вантажівки доставляли листи з штампованим малюнком і пофарбовану синельну пряжу сім’ям для тафтингу, а потім поверталися, щоб заплатити майстрам та забрати розвороти для оздоблення.На той час майстри тафтерів по всьому штату створювали не лише покривала, а й підкладки для подушок і килимки та продавали їх на шосе. Першим, хто заробив мільйон доларів на виробництві покривал, був уродженець округу Далтон, Б. Джей Бенді за допомогою свого дружина, Діксі Бредлі Бенді, до кінця 1930-х років, за якою послідували багато інших.

У 1930-х роках використання тафтингової тканини стало широко популярним для виготовлення пледів, килимків, покривал і килимів, але поки що не для одягу.Компанії перемістили ручну роботу з ферм на фабрики для більшого контролю та продуктивності, оскільки їх спонукали до централізованого виробництва положення про заробітну плату та години роботи Національного управління відновлення.У зв’язку з тенденцією до механізації, адаптовані швейні машини використовувалися для вкладання піднятих пучків пряжі.

Синель знову став популярним для одягу з комерційним виробництвом у 1970-х роках.

Стандарти промислового виробництва не були запроваджені до 1990-х років, коли було створено Міжнародну асоціацію виробників шеніллу (CIMA) з місією вдосконалення та розвитку виробничих процесів. З 1970-х років кожна головка машини виготовляла дві пряжі шеніллу прямо на бобіни, машина могла мають понад 100 веретен (50 головок).Giesse був одним із перших великих виробників машин.Giesse придбала компанію Iteco у 2010 році, інтегрувавши електронний контроль якості синельної пряжі безпосередньо на своїй машині.Синель також часто використовується в піджаках Letterman, також відомих як «університетські піджаки», для літерних нашивок.

опис
Синельна пряжа виготовляється шляхом розміщення коротких відрізків пряжі, які називаються «ворсом», між двома «основними нитками», а потім скручування пряжі разом.Потім краї цих ворсів стоять під прямим кутом до серцевини пряжі, надаючи синелі як м’якість, так і характерний вигляд.Синель виглядатиме по-різному в одному напрямку порівняно з іншим, оскільки волокна по-різному вловлюють світло.Шеніл може виглядати райдужним без фактичного використання райдужних волокон.Пряжа зазвичай виготовляється з бавовни, але також може бути виготовлена ​​з використанням акрилу, віскози та олефіну.

Покращення
Одна з проблем синелевої пряжі полягає в тому, що пучки можуть розпушуватися і створювати оголену тканину.Це було вирішено шляхом використання низькоплавкого нейлону в серцевині пряжі, а потім автоклавування (пропарювання) мотків пряжі, щоб встановити ворс на місце.

У стьобанні
З кінця 1990-х років шенілл з’явився у стьобанні у низці видів пряжі, ярдів або оздоблення.Як пряжа, це м’який пір’ястий синтетичний матеріал, який пришивання до підкладки надає оксамитовий вигляд, також відомий як імітація або «штучний шеніль».Справжні ковдри з синелі виготовляються з використанням клаптів тканини з синелі в різних візерунках і кольорах, з «рваними» швами або без них.

Ефект шениллу, що складається з нерівних швів, був адаптований квілтерами для повсякденного сільського вигляду.Ковдру з так званим «шеніловим покриттям» називають «ганчірковою ковдрою» або «ковдрою з косою лінією» через потерті відкриті шви латок і спосіб досягнення цього.Шари м’якої бавовни з’єднані разом у вигляді латок або блоків і зшиті широкими необробленими краями спереду.Потім ці краї обрізають або зрізають, щоб створити ефект потертості, м’якості «синелі».

Догляд
Багато шеніллових тканин підлягають хімчистці.Якщо ви прали вручну або в машині, їх слід сушити в машині на слабкому вогні або як важку тканину, сушити в плоскій формі, щоб уникнути розтягування, ніколи не розвішувати.